Нікчемні правочини у податковій практиці: улюблений аргумент службових осіб ДФС

Робота контролюючих органів нерідко зводиться до пошуку проблемних моментів в діяльності підприємства, або підприємця, однак не завжди інспектори обмежуються реальними порушеннями. У тому випадку, коли питання наповнення бюджету ставиться керівництвом особливо гостро, податківці зазвичай звертаються до правових позицій, які ґрунтуються на «білих плямах» у вітчизняному законодавстві.

Так, одним із розповсюджених факторів, які кожного року відтворюються інспекторами в актах перевірок, залишаються нікчемні правочини – угоди, які на думку перевіряючих носять характер фіктивних. Логіка службовців при цьому виглядає наступним чином. Якщо компанія закупляла товар та/або послуги у контрагента, який у свою чергу мав комерційні відносини із суб’єктом, що визначений податковою перевіркою «проблемним», то весь ланцюг операцій визнається безтоварним і, відповідно, фіктивним. Податковий кредит за такою угодою визнається сформованим безпідставно, податкові зобов’язання збільшуються (звичайно, разом із фінансовими санкціями). В залежності від сум донарахувань, в деяких випадках також розпочинається кримінальне провадження у відношенні посадових осіб підприємства.

Таку практику не можна вважати обґрунтованою у зв’язку із наступним.

По-перше, Європейським судом із прав людини було неодноразово встановлено, що в господарських правовідносинах суб’єкт не може нести відповідальність за дії третіх осіб, на котрих він не має будь-якого впливу. Так, компанія не може бути піддана негативним наслідкам виключно на тій підставі, що її контрагент закупив товар чи послугу у організації, що якимось чином порушила податкове законодавство, а керівник компанії не знав і не міг знати про такі обставини в момент укладення угоди.

По-друге, висновки органів ДФС відносно фіктивності угоди зазвичай не мають під собою жодного підґрунтя, окрім даних податкових звірок та/або баз даних фіскальної служби. З урахуванням того, що встановлення юридичних фактів відноситься до компетенції судів і аж ніяк не податкової служби, такі дії об’єктивно виходять за межі повноважень перевіряючих.

По-третє, податківці, при обґрунтуванні своєї позиції, нерідко посилаються на дані, які є внутрішньою службовою інформацією ДФС. Ці докази не можуть бути належними та допустимими у зв’язку із тим, що у третіх осіб немає доступу до таких даних і вони обмежені у реальній можливості оскаржити або вимагати видалення недостовірних відомостей (попри всі декларативні положення Закону України «Про інформацію»).

Таким чином, якщо Вашої справи торкнулась ситуація, у якій податкові інспектори намагаються безпідставно інкримінувати підприємству участь у безтоварних операціях, необхідно без затримки звертатися за професійною допомогою та захистом своїх прав у судовому порядку.