Адвокат по економічних злочинах. Коли його допомога незамінна?

Економічний розвиток будь-якої країни є індивідуальним, а тому у світі не знайдеться жодної держави із однаковою економікою. Соціальні потреби вимагають проведення державними органами реформ спрямованих покращити рівень життя громадян, встановити макроекономічну стабільність, створити дієвий механізм ринкового розподілу та використання економічних ресурсів населенням.

В непростому трансформаційному процесі підняття рівня економіки, особливе місце займає викорінення її кризових явищ: соціальних, політичних, культурних, криміногенних.

Боротьба з економічною злочинністю, в умовах запиту суспільства на економічне зростання, набирає все більшої актуальності, і, відповідно, не лише на рівні керівництва держави.

Так, питання боротьби із економічною злочинністю стає чи не загальнообов’язковою нормою вираження свого погляду політологом, активістом, пересічним громадянином.

Зрозуміло, що проблема «білокомірцевої» злочинності супроводжує економіку України ще з початку становлення її незалежності, але поряд із цим виникає інше важливе питання: чи завжди особа, відносно якої проводиться кримінальне переслідування за звинуваченням у вчиненні того чи іншого економічного правопорушення, дійсно винна та заслуговує покарання.

Законність покарання є одним із ключових принципів справедливості в державі, і, що також важливо, збільшує довіру до правоохоронців.

Щодня перед населенням правоохоронні органи звітують про свої робочі успіхи у виявленні та фіксуванні доказами економічних злочинів, прокуратура повідомляє про передбачені законом максимальні міри покарань для порушників.

Дані органи утворені державою та мають конкретно встановлені повноваження, функції, завдання, а межі їхньої діяльності чітко визначені законами, нормативно-правовим актами та відомчими положеннями.

Слідчі та прокурори в кримінальному процесі, а такий процес являє собою складну систему взаємозв’язаних між собою кримінально-правових та суспільних відносин між його учасниками, виступають стороною обвинувачення. Результати їхньої роботи, особливо в напрямку боротьби із економічною злочинністю, мають публічний характер та майже завжди містять резонанс. Тому будь-хто може ознайомитись із положеннями законодавства, вивчити статистку та висловити свою думку з приводу ефективності роботи правоохоронців в описаній сфері.

Але чи в змозі пересічний громадянин об’єктивно надати правову оцінку, як діям самого підозрюваного в умовах вчинення злочину, так і діям правоохоронних органів стосовно нього?

Й найбільш гострим при цьому є питання дотримання органами розслідування законності при проведенні слідчих дій, збиранні та оцінці доказів.

Для повноцінної реалізації прав та свобод особи, відносно якої здійснюється кримінальне переслідування, Конституцією України передбачено інститут захисту.

Захисником може бути особа, яка у встановленому законом порядку має право займатися адвокатською діяльністю, та, відповідно, у силу своїх професійних можливостей, надаватиме своєму клієнту правову допомогу у кримінальному провадженні. Підозрюваний або інший зацікавлений в правовій допомозі учасник кримінального провадження вправі, на власний розсуд, самостійно вибрати адвоката.

Для побудови ефективного захисту, насамперед, необхідно знати та розуміти: в чому ж саме звинувачують особу правоохоронці, що слідчі мають на увазі зазначаючи про вчинення того чи іншого злочину та що про це говорить кримінальний закон.

Ст.190 КК України (Шахрайство)

Закономірно, що розвиток ринкових відносин супроводжується урізноманітненням форм вчинення шахрайства в економічній сфері.

Шахрайство виражається в протиправному заволодінні майном інших осіб або ж у придбанні права на дане майно, вчиненому в завуальованій формі – шляхом обману чи зловживання довірою правомочного власника, який впевнений в законності таких дій.

В господарській діяльності підприємств шахрайство частіше всього вчиняється в таких сферах:

• кредитно-банківській;
• страхування;
• торгівлі;
• послуг;
• приватизації майна державної та комунальної форми власності (землі, підприємств, квартир тощо).

До предмета кримінального правопорушення, описаного в ст.190 КК України, належить майно. Незалежно в чиїй власності воно перебуває – юридичних чи фізичних осіб. А також право на майно, яке закріплене в документах (цінних паперах, довіренностях і т.п.).

Заволодіння полягає у протиправному вилученні майна в законного власника на свою користь, або у придбанні права на нього шляхом:

• обману – вчинення активних дій, спрямованих на запевнення потерпілого у вигідності передачі майна (права на майно), повідомлення йому з цією метою завідомо неправдивої інформації, або пасивних, які полягають у замовчуванні достовірних юридичних відомостей (наприклад, про фіктивні цивільні угоди, продаж невідповідних товарів, знаходження майна в заставі тощо) чи інших відомостей, які мають значимість для прийняття рішення потерпілим про передачу майна, тощо;
• зловживання довірою – недобросовісного використання довірчих стосунків, які склалися в процесі знайомства, трудових, цивільно-правових відносин, тощо.

Важливо! Для відмежування шахрайства від інших злочинів необхідно враховувати особливість шахрайства: потерпілий передає майно (або право на майно) добровільно. Усвідомлення правомірності передачі потерпілим майна, внаслідок обману чи зловживання довірою, обов’язково передує передачі майна або права на нього.

Слід відмітити, що до кримінальної відповідальності за вчинене шахрайство особа притягується за наявності у неї прямого умислу (особа, що вчиняє злочин, усвідомлює суспільну небезпеку, протиправність своїх дій та свідомо бажає настання їх наслідків) та корисливої мети.

В більшості випадків між сторонами обвинувачення та захисту дискусія точиться щодо відмежування шахрайства від порушень цивільно-правового характеру (невиконання цивільно-правових зобов’язань).

Доведення захистом цивільно-правових відносин має наслідком закриття кримінального провадження або, якщо справа вже розглядається судом, постановлення виправдувального вироку.

Ст.191 КК України (Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем)

Таким чином, ст.191 КК України встановлює кримінальну відповідальність за розтрату, привласнення, заволодіння майном, і характеризується певними формами вчинення:

• привласненням – винний обертає в користь собі або третіх осіб правомірно ввірене йому майно з метою особистого збагачення (як результат – винний поліпшує своє матеріальне становище);
• розтратою – чуже майно, яке було ввірене, або перебувало в віданні винного (обов’язкова умова: майно має бути ввіреним, або ж знаходитися у віданні винного), витрачається (безоплатно передається, незаконно обмінюється, продається, тощо) для покращення матеріального становища інших осіб;
• заволодінням шляхом зловживання службовим становищем – вчиняється неправомірне вилучення службовою особою (наявність владних повноважень є обов’язковою умовою) такого майна в корисливих цілях на свою користь або на користь інших осіб, з використанням службового становища.

Сторона обвинувачення для вирішення питання кримінальної відповідальності особи, а сторона захисту для наведення аргументованих заперечень, мають встановити чи підлягає майно, яке фігурує у справі, під всі ознаки предмету даного злочину.

Кваліфікувати діяння за описаною нормою можливо лише у випадку встановлення, що майно було ввірено винному на законних підставах, він був наділений правомочною можливістю ним розпоряджатися, зберігати його або управляти ним тощо, або в силу своїх владних повноважень зміг вплинути на рішення осіб, в яких таке майно перебуває у віданні.

Коло осіб, які віднесені до суб’єктів вчинення даного злочину, значне: від тих, хто має трудові відносини із довірителем майна до осіб уповноважених цивільно-правовими угодами (ч.1 ст.191 КК України).

За привласнення, розтрату або заволодіння майном шляхом службового зловживання (використання службового становища) до відповідальності може бути притягнута лише службова особа.

Вірний правовий аналіз наявних ознак зазначеного злочину сприятиме відмежуванню його від інших правопорушень, перекваліфікації на інший злочин із більш м′якою мірою покарання.

Ст.204 КК України (Незаконне виготовлення, зберігання, збут або транспортування з метою збуту підакцизних товарів)

Даною нормою держава захищає податкову систему від незаконного обороту підакцизних товарів. Алкогольна група (спирт, пиво, різні види вин тощо), вироби із тютюну, паливо-мастильні матеріали, певні категорії транспортних засобів, визначених ПКУ, підпадають під акцизний податок.

Акцизний податок є непрямим податком та входить до ціни товару.

Протиправними є такі дії відносно підакцизного товару:

• виготовлення – відбувається технологічний процес випуску фальсифікату;
• зберігання – винний вчинив умисні дії, спрямовані на його протиправне утримання у своїй власності;
• транспортування – здійснення переміщення (перевезення) з використанням будь-яких видів транспорту, включаючи і його пересилку;
• придбання для подальшої реалізації – купівля, обмін тощо, але виключно з метою реалізації в подальшому придбаного товару.

Ст.205-1 (Підроблення документів, які подаються для проведення державної реєстрації юридичної особи та фізичних осіб-підприємців)

Відповідальність за зазначеною статтею передбачена за такі дії:

• внесення, для проведення державної реєстрації юридичної особи (ПП, ТОВ, ЗАТ, ВАТ, ПАТ тощо) або фізичної особи-підприємця чи зміни відомостей про зазначені суб’єкти, в документи, які подаються, завідомо неправдивих відомостей;
• умисне подання документів, що містять неправдиві відомості, для проведення державної реєстрації юридичної особи (ПП, ТОВ, ЗАТ, ВАТ, ПАТ тощо) або фізичної особи-підприємця чи зміни відомостей про зазначені суб’єкти.

Отже, в обох випадках маються на увазі як документи пов’язані з первинною реєстрацією так і документи пов’язані зі зміною будь-яких відомостей про суб’єкт підприємницької діяльності.

Ст.206-2 КК України (Протиправне заволодіння майном підприємства, установи, організації)

Іншими словами, статтею передбачається відповідальність за вчинення рейдерських дій як пересічними громадянами, так і службовими особами. Кримінальне провадження у даному випадку відкривається здебільшого за повідомленням про протиправні дії відносно майнової власності власників підприємств, установ, організацій.

Формою вчинення кримінального правопорушення є незаконне заволодіння майном підприємства, корпоративними правами засновників, учасників, акціонерів тощо.

Механізмом заволодіння являється вчинення правочинів з використанням викрадених або підроблених документів, печаток, штампів підприємства, установи, організації.

Максимальне покарання передбачене законодавцем: позбавлення волі в межах від 5 до 10 років (додаткові покарання: конфіскація майна, позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років) передбачене у третій частині статті, а саме:

• якщо службова особа для досягнення мети використала свої посадові повноваження;
• якщо протиправні дії заподіяли велику шкоду (шкода вважається великою у разі коли перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян у п’ятсот і більше разів) чи інші тяжкі наслідки.

Ст.209 КК України [Легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом]

У статті законодавець встановив відповідальність за легалізацію, тобто відмивання доходів, одержаних внаслідок злочинних дій.

Предметом вчинення може бути як майно так і кошти отримані шляхом вчинення іншого злочину.

Правопорушення може вчинятись такими шляхами:

• вчиненням правочинів (укладенням угод) та проведенням фінансових операцій із майном, грошовими коштами – предметом відмивання, – які одержано внаслідок вчинення злочину;
• приховуванням (маскуванням) факту незаконного походження коштів чи майна здобутих злочинним шляхом, факту володіння ними, джерела їх походження, прав на них, їх місцезнаходження, переміщення, зміни їх форми (перетворення);
• набуттям, володінням або використанням коштів та/чи майна, одержаних внаслідок вчинення іншого злочину.

Злочин, внаслідок якого було одержано предмет легалізації (незаконні доходи), повинен обов’язково передувати діям по легалізації (відмиванню) доходів.

Дане кримінальне правопорушення відноситься до класу особливо тяжких злочинів і передбачає, за частиною третьою даної статті, позбавлення волі на термін від 8 років до 12 років.

Таке покарання передбачено за скоєння злочину організованою групою або у випадку легалізації (відмивання) в особливо великому розмірі. Для визнання легалізації в особливо великому розмірі предметом злочину повинні бути кошти або інше майно (рухоме та/чи нерухоме) на суму понад 18 тис. неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Але не завжди вірно слідчі підрозділи визначають в діях підозрюваного наявність всіх ознак легалізації як кримінально караного діяння. Зокрема щодо способу його вчинення, наявності умислу та мети на здійснення відмивання, предмета – рухомого та/чи нерухомого майна, готівкових та/чи безготівкових коштів.

Важливо! Підозра у відмиванні доходів отриманих злочинним шляхом може оголошуватися виключно у випадку наявних доказів отримання доходів саме в результаті вчинення злочину, який передував легалізації, а не іншим шляхом.

Ст.209-1 КК України [Умисне порушення вимог законодавства про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму]

Вагомого суспільного резонансу набувають факти виявлення порушень встановлених статтею 209-1 Кримінального кодексу України. Такий резонанс викликаний публічним інформуванням правоохоронними органами суспільства про виявлення фактів протиправних дій, що суперечать запобіганню та протидії відмиванню «брудних» коштів, а також фінансування тероризму. Дії полягають в порушенні законодавства, яким врегульовано обіг та захист інформації, яка подається до Держфінмоніторингу.

Суб’єкти злочину, визначені статтею, віднесені до категорії спеціальних (мають додаткові спеціальні ознаки). А саме – це працівник:

• який, у встановленому порядку призначений відповідальним за здійснення фінансового моніторингу і в силу своєї службової компетенції зобов’язаний подавати інформацію до Держфінмоніторингу або керівник, у разі відсутності такої посади;
• якому, відповідно до його посадових обов’язків, відома інформація, що, відповідно до закону, надається Держфінмоніторингу.

Злочин може вчинятися у чотирьох формах:

• умисному неподанні інформації по фінансових операціях – підозрюваний не виконав свого службового обов’язку всупереч встановленому порядку;
• несвоєчасному поданні – порушуються строки, визначені законодавством;
• поданні інформації, яка достовірно не відображає проведені фінансові операції, тобто повністю або частково дані про них є неправдивими;
• розголошенні відомостей особам, яким законом не надано право на ознайомлення з такою інформацією.

Безумовно, державі необхідно реагувати на порушення в системі фінансового моніторингу. Проте, як показує практика, не завжди вірно слідчі та прокурори відмежовують склад даного кримінального правопорушення від адміністративного.

Правоохоронними органами можуть бути допущені помилки в об’єктивній оцінці самого діяння, непідтвердженому завищенні суспільної небезпеки дій, викликаному, наприклад, неоднозначним тлумаченням поняття «істотна шкода».

Наслідок у вигляді істотної шкоди нанесеної:

• охоронюваним законом правам, свободам чи інтересам окремих громадян;
• державним чи громадським інтересам або інтересам окремих юридичних осіб, –

є обов’язковою умовою для кваліфікації за ст.209-1 КК України.

Природно, що вказані помилки призводять до хибних висновків про наявність в діях ознак злочину. А при відсутності даних ознак, склад злочину, передбачений ст.209-1 КК України, виключається і можливе лише закриття кримінального провадження.

Ст.210 КК України (Нецільове використання бюджетних коштів, здійснення видатків бюджету чи надання кредитів з бюджету без встановлених бюджетних призначень або з їх перевищенням)

Зазначений злочин можна впевнено віднести до порушень, власне розслідування по яким найчастіше проводять журналісти та громадські активісти.

Чинне законодавство встановлює, що бюджетні кошти витрачаються виключно на цілі згідно бюджетних призначень та бюджетних асигнувань.

Кримінальна відповідальність за 210 статтею Кримінального кодексу України настає у разі вчинення службовою особою, наділеною правом розпоряджатися бюджетними коштами, одного з таких протиправних діянь, вчинених всупереч закону про Державний бюджет України (на відповідний рік) або Бюджетному кодексу України:

• використання бюджетних коштів всупереч цілі їхнього призначення, тобто розтрата коштів для іншої мети (цілі призначення), ніж визначена щорічним бюджетним законодавством, рішеннями, кошторисами;
• здійснення видатків бюджету без встановлених призначень або з їх перевищенням;
• видача неправомірних кредитів з бюджетів без встановлених призначень або з їх перевищенням.

Відповідальність настає за умови, якщо предметом вищевказаних дій були бюджетні кошти, розмір яких визначено як великий (під великим розміром розуміється сума, що перевищує в 1000 і більше разів неоподатковуваний мінімум доходів громадян).

Бюджетними вважаються кошти як державного, так і місцевого бюджетів. Джерело їх походження значення не має.

 

Якщо ж стороною захисту буде доведено, що кошти не відносяться до категорії бюджетних (цей момент один із ключових для сторони захисту), або ж розмір їх не є достатнім для кваліфікації за цією статтею – кримінальне провадження підлягає закриттю.

Ст.212 КК України [Ухилення від сплати податків, зборів (обов’язкових платежів)]

Як показує адвокатська практика, в сфері господарської діяльності найбільш поширеними є кримінальні провадження, пов’язані з податковими зобов’язаннями суб’єктів господарювання.

За допомогою податкової системи держава забезпечує наповнення бюджетів, що безпосередньо впливає на розвиток економічних процесів. Тому з її сторони і є актуальним контроль за повнотою сплати податків, а, відповідно, особлива увага проявляється до фактів ухилення від оподаткування.

Саме коли встановлено факт умисного уникнення сплати податкових платежів, вчиненого службовими особами установ, підприємств, організацій, фізичними особами, які без створення юридичної особи займаються підприємницькою діяльністю (ФОП) або іншими особами, які зобов’язані їх сплачувати, можливе кримінальне переслідування за ст.212 КК України.

Водночас, кримінально-караним діям по ухиленню від сплати податків притаманний умисний характер, тобто слідством повинно бути доведено, що винний розумів суспільну небезпеку здійснюваних ним протиправних дій чи бездіяльності.

Це може бути:

• неправомірне приховування об’єктів оподаткування (невідображення у звітних документах об’єктів оподаткування щодо прибутку, податку на додану вартість, товарів, майна, доходу, операцій з постачання товарів, робіт, послуг тощо) чи їх заниження (штучне зменшення об’єкта оподаткування, часткове невідображення оборотів з реалізації товарів, робіт, послуг тощо);
• неправомірне (безпідставне) нарощування обсягу витрат, що за фінансовим результатом призвело до заниження податку на прибуток підприємства та/або податкового кредиту (по ПДВ) з метою заниження податку на додану вартість;
• неподання до контролюючого органу звітних документів (декларацій, розрахунків, звітів, балансів тощо).

Поряд з тим, повинно бути доведено, що винний усвідомлював та передбачав наслідки своїх дій чи бездіяльності у вигляді ухилення від сплати податків та бажав їх настання.

Для оголошення (вручення повідомлення) підозри в кримінальному проваджені необхідна наявність трьох взаємопов’язаних складових:

• вчинення дій/бездіяльності, направлених на ухилення від оподаткування;
• ненадходження грошей у відповідний бюджет у передбаченому в Кримінальному кодексі розмірі;
• причинний зв’язок між діями чи бездіяльністю підозрюваного та їх (її) наслідком – ненадходженням грошей у вказаному законодавцем розмірі.

В більшості випадків внесенню інформації до ЄРДР (початку досудового розслідування) про вчинення ухилення від сплати податків передує документальна перевірка та складання за її результатами акту, в якому саме і зазначається розмір несплачених, на думку перевіряючих, податків, зборів чи інших обов’язкових платежів.

Важливо! Це може бути документальна планова перевірка, яка проводиться у відповідності до плану-графіка, або ж документальна позапланова перевірка, яка проводится за наявності підстав для її проведення.

Обидва види перевірок можуть проводитися:

• за місцезнаходженням суб’єкта господарювання (платника податків) чи місцем розташування об’єкта, яким володіє суб’єкт господарювання на праві власності, стосовно якого проводиться така перевірка (виїзна перевірка);
• в приміщенні Державної податкової служби (невиїзна перевірка).

До 23.05.2020 відповідно до п.п.78.1.11 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України ухвала слідчого судді про призначення перевірки була підставою для проведення документальної позапланової перевірки.

Проте з 23.05.2020 вищезазначена норма (п.п.78.1.11 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України) виключена.

Важливо! Крім того, Кримінальний процесуальний кодекс України не містить норми, яка б встановлювала право та порядок звернення прокурора та слідчого до слідчого судді з клопотанням про проведення документальної позапланової перевірки. Відсутня й норма яка наділяє слідчого суддю компетенцією для винесення ухвали про задоволення такого клопотання та призначення перевірки.

В разі ж призначення податкової перевірки слідчим суддею, ймовірність скасування такої ухвали в апеляційному суді фактично 100%.

Проведення експертиз – також вже усталений та поширений механізм отримання доказів наявності факту ухилення від сплати податків.

Акт перевірки та висновок експерта, як правило, містять основні найбільш важливі докази в справах по ухиленню від сплати податків. Саме в зазначених документах вказується розмір шкоди та причини її виникнення. Від розміру шкоди безпосередньо залежить кваліфікація злочину та тяжкість можливого покарання.

Важливо! Відповідальність за ст.212 КК передбачена у випадку, якщо до бюджету (бюджетів) не надійшли кошти, розмір яких є значним, а саме перевищує 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Ст.212-1 КК України (Ухилення від сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування)

До зазначеної категорії кримінальних правопорушень також відноситься й стаття 212-1 Кримінального кодексу України.

Законодавство чітко визначає, які саме особи, за дії передбачені статтею 212-1 КК України, можуть бути притягнені до кримінальної відповідальності: підозрюваним може стати службова особа, яка зобов’язана, в силу своєї діяльності, перераховувати єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, однак, всупереч обов’язку перерахувати такі кошти, умисними діями або бездіяльністю не виконує дані приписи.

До переліку таких осіб відносяться службові особи ТОВ, ПП чи іншої юридичної особи. ФОП також підпадає під зазначену категорію й може бути притягнутий до відповідальності.

Основи складу злочину, передбаченого ст.212-1 КК України, по правовій конструкції збігаються із попередньо описаним, тобто із узагальненими характеристиками ухилення від сплати податків (ст.212 КК України), але граничне значення розміру шкоди, з якого настає кримінальна відповідальність за ст.212-1 КК України передбачено нижче – від 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Ст.219 (Доведення до банкрутства)

Даною нормою законодавець передбачив відповідальність за вчинення дій, наслідком яких стала стійка фінансова неспроможність суб’єкта господарювання та одночасне (пов’язане зі стійкою фінансовою неспроможністю) завдання цими діями великої матеріальної шкоди державі чи кредитору (якщо нанесена шкода становить понад 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян).

До відповідальності можуть бути притягнуті учасники (засновники), посадові (службові) особи юридичної особи – суб’єкта господарювання.

Обов’язковою ознакою, в аспекті психічного ставлення особи до своїх дій, є особиста зацікавленість або вчинення таких дій в інтересах третіх осіб та наявність корисливого мотиву.

У більшості випадків умисне доведення до банкрутства використовується для приховання інших дій протиправного характеру. Це, насамперед, може бути: ухилення від сплати податків самим підприємством-банкрутом або ж задіяння такого підприємства у схемах мінімізації податкового навантаження у якості «транзитного».

Після ліквідації «транзитного» підприємства у контролюючих (правоохоронних) органів фактично відсутня можливість зібрати достатні докази для доведення фактів нереальних господарських операцій та отримати доказову базу, що дії посадових осіб «транзитного» підприємства та підприємства-вигодонабувача мали кримінальний характер.

Також, досить поширеним є механізм, коли штучне банкрутство використовується з метою уникнення разрахунку з кредиторами.

В той же час, як показує практика, кримінальні провадження за 219 статтею Кримінального кодексу, в більшості випадків, в плані притягнення до відповідальності – безперспективні.

Ст.222 КК України (Шахрайство з фінансовими ресурсами)

Злочин передбачений ст.222 КК України є особливим видом шахрайства. Особливість полягає в тому, що правопорушення вчиняється у фінансовій сфері – об’єктом посягання являється кредитно-фінансова система України (порядок кредитування, фінансування та оподаткування суб’єктів господарської діяльності, права і законні інтереси кредиторів).

Протиправна поведінка виражається в направленні відповідним органам держави, банкам або іншим кредиторам фіктивної інформації для отримання податкових чи інших пільг, субсидій, дотацій, кредитів, субвенцій. Обов’язковою умовою є відсутність в даних діях ознак злочину проти власності. Питання полягає в умислі на момент вчинення дій. Наприклад, по кредитним коштам: при вчиненні шахрайства з фінансовими ресурсами (стаття 222 Кримінального кодексу) умисел націлений на отримання кредиту у тимчасове користування, – відсутні наміри не повертати кошти взагалі, заволодівши ними. У разі заволодіння коштами (обернення коштів у свою власність без наміру повернення) шляхом шахрайства, такі дії винного будуть кваліфікуватися за 190 статтею КК (шахрайство).

При цьому дії винного мають носити активний характер, – пасивний характер обману (приховування інформації тощо) виключає відповідальність за 222 статтею Кримінального кодексу.

Подання інформації може бути здійснено:

• на паперових носіях;
• в електронному вигляді (за допомогою електронних технічних засобів).

Спосіб подання значення не має.

Інформацією в даній статті КК вважаються дані, що мають значення для отримання податкових пільг чи прийняття кредитором рішення про надання фінансових ресурсів.

На стадії підготовки до вчинення шахрайства з фінансовими ресурсами, як правило, розробляється план дій. Головною метою даного етапу являється надійне маскування злочинних намірів для унеможливлення викриття злочину та подальшого кримінального переслідування причетних осіб.

Технічний етап підготовки може включати як виготовлення необхідних документів, які містять основну інформацію, необхідну безпосередньо для одержання пільг, субсидій, дотацій, кредитів, субвенцій, так і документів, які забезпечать маскування злочинних дій.

Ключовою умовою для кваліфікації дій за даною статтею є неправдивий характер наданої інформації – невідповідність дійсності, перекручування справжнього стану речей.

Які протиправні дії найчастіше використовуються в якості механізму (інструменту) вчинення основного злочину економічного спрямування?

Варті уваги такі кримінальні правопорушення як підроблення документів, печаток, штампів та бланків, збут чи використання підроблених документів, печаток, штампів (ст.358 КК України) та службове підроблення (ст.366 КК України). Дані кримінально карані діяння найчастіше використовуються як інструмент вчинення того чи іншого економічного злочину, тобто є одним з етапів протиправної діяльності, спрямованої на досягнення конкретної кінцевої мети.

Специфіка норм, передбачених статтями 358, 366 Кримінального кодексу України, у спрямуванні кримінально-правової охорони на забезпечення регулювання в державі правового порядку поводження з такими предметами, як: документи, бланки, печатки та штампи.

Зазвичай підробка документів не являється самоціллю, а застосовується на етапі підготовки до обманного впливу, в нашому випадку це вчинення основного злочину у сфері економіки, наприклад передбаченого статтею 212 Кримінального кодексу [Ухилення від сплати податків, зборів (обов’язкових платежів)].

Використання підроблених документів, у багатьох випадках, ускладнює роботу слідчим, оскільки механізм скоєння злочину стає більш складним, – присутні ретельно сплановані елементи маскування ознак і слідів злочину.

З іншого боку виявлення підробленого документа може служити «підказкою» про вчинення іншого злочину, вказувати на осіб причетних до скоєння злочину.

Зазвичай підроблені документи або купуються, або виготовляються самостійно. Підробленим (мати недостовірні відомості) може бути повністю весь документ або його окремі фрагменти.

Cт.358 (Підроблення документів, печаток, штампів та бланків, збут чи використання підроблених документів, печаток, штампів)

Правова сутність вказаного злочину полягає в трьох альтернативних діях:

• підробленні;
• збуті;
• використанні.

Як підробка документів, розглядається будь-яке спотворення істини в документі. Неправдиві відомості можуть бути внесені не тільки у вже складений документ, але і в новостворюваний.

Предметом злочину можуть бути:

• посвідчення та інші документи, які видаються чи посвідчуються державними або громадськими організаціями, установами, підприємствами приватної форми власності, фізичними особами-підприємцями, нотаріусами, аудиторами, іншими особами, які мають право видавати чи посвідчувати такі документи;
• бланки, штампи, печатки організацій, підприємств, установ тощо (форма власності значення не має).

Важливо! Предметом злочину можуть бути не будь-які документи, а лише документ, який характеризується як офіційний, а саме, якщо він:

• виконаний на бланку юридичної особи або бланку фізичної особи-підприємця, аудитора, експерта, оцінювача, адвоката, нотаріуса, державного реєстратора, державного чи приватного виконавця тощо;
• містить (ця ознака не є обов’язковою) відбиток печатки з реквізитами юридичної особи або фізичної особи-підприємця, аудитора, експерта, оцінювача, адвоката, нотаріуса, державного реєстратора, державного чи приватного виконавця тощо;
• містить необхідні реквізити: реєстраційний номер, підпис, дату, інші довідкові дані про установу чи фізичну особу-підприємця, аудитора, експерта, оцінювача, адвоката, нотаріуса, державного реєстратора, державного чи приватного виконавця тощо;
• підпадає під систему реєстрації;
• виконує функцію інформаційного забезпечення.

В частині другій цієї статті передбачено відповідальність за вчинення таких дій:

• складання (створення) чи видачу офіційних завідомо підроблених документів, які надають певні права чи звільняють від обов’язків або посвідчують певні факти, що мають юридичне значення;
• підроблення з метою подальшого використання або збуту офіційних документів, включаючи посвідчення, що містять необхідні реквізити передбачені законом та складені у формі передбаченій законом;
• виготовлення з метою збуту або збут підроблених офіційних печаток, штампів чи бланків;
• збут підроблених документів, які є офіційними, включаючи особисті документи особи.

Ст.366 (Службове підроблення)

За вчинення службового підроблення до відповідальності може бути притягнута лише службова особа.

Більш детально, за посиланням про службове підроблення можна прочитати в нашій статті.

Важливо! У випадку виявлення правоохоронним органом, що службове підроблення слугувало механізмом вчинення ухилення від сплати податків (ст.212 Кримінального кодексу України) дії щодо ухилення від сплати податків будуть додатково кваліфікуватися за статтею 366 Кримінального кодексу України.

З яких причин так важлива спеціалізація адвоката по кримінальним провадженням в сфері економіки?

Перш за все слід зауважити, що значна кількість економічних злочинів є тяжкими та особливо тяжкими, тобто передбачають позбавлення волі на строк, що сягає 12 років. Тому слідчі та прокурори по багатьом статтям вправі клопотати в суді про обрання найбільш суворого запобіжного заходу – тримання під вартою.

У зв’язку із тим, що злочини в сфері економіки мають специфічну природу вчинення, участь адвоката (в якості захисника) для особи, якій інкримінують зазначені кримінальні правопорушення, є необхідною протягом досудового розслідування та судового розгляду справи.

Як вбачається з вищевикладеного, кожний склад злочину економічного характеру має свої особливості доказування правоохоронцями вини підозрюваного та відповідно свої особливості побудови лінії його захисту адвокатом.

Важливо! Для ефективного захисту адвокат має спеціалізуватись по конкретному профілю та мати відповідні спеціальні знання.

Особливої уваги заслуговує сфера оподаткування, і ось чому.

Не завжди адвокат по кримінальним справам зможе компетентно розібратись у тонкощах оподаткування.

Наприклад, якщо розслідується кримінальне правопорушення, пов’язане з несплатою податків або має відношення до них хоча б частково, перевагу бажано надати адвокату, який добре орієнтується у тонкощах оподаткування та надасть найбільш ефективну практичну допомогу при вирішенні питань спростування розміру визначеної слідством суми фактичного ненадходження коштів до бюджетів чи державних цільових фондів, включаючи оскарження нарахувань податкових зобов’язань податковим органом. Таке оскарження може провести податковий адвокат або податковий юрист й воно може зіграти ключову роль в долі кримінального провадження.

Слід зазначити, що більшість економічних злочинів так чи інакше стосуються або в подальшому можуть стосуватися питань оподаткування та господарської діяльності. Саме тому адвокат, який спеціалізується на оподаткуванні завжди компетентний в тонкощах захисту від обвинувачення фактично по всіх статтях Кримінального кодексу України, що стосуються економічної сфери.

Практика свідчить про те, що діяльність адвоката зі спеціалізацією в податковій сфері не обмежується лише безпосередньо кримінальними правопорушеннями за несплату податкових чи страхових платежів. Адже більшість економічних статей Кримінального кодексу України вимагають від адвоката, як і по податковим злочинам, розуміння принципів господарської діяльності.

Участь у кримінальному провадженні в сфері економіки адвоката з відповідними знаннями потрібна вже на початку досудового розслідування. Така терміновість обґрунтована тим, що розпочавши кримінальне провадження, представниками правоохоронних органів першочергові слідчі дії проводяться досить оперативно, а документи фінансової діяльності, бухгалтерські та статистичні звітності підприємства, на підставі ухвали слідчого судді, вилучаються негайно (проводиться тимчасовий доступ до речей та документів або обшук). Такі дані стають основою доказової бази правопорушення, і, на жаль, не завжди на користь потенційного підозрюваного.

Від оперативності вступу в справу захисника залежить стратегія спростування або, якщо це необхідно для захисту, підтвердження, на першому допиті, отриманих правоохоронцями відомостей, а також висунення аргументації та роз’яснень з приводу документообігу.

В подальшому робота адвоката об’єднає використання усіх правових можливостей для закриття кримінального провадження ще на стадії проведення досудового розслідування, а в разі направлення все ж таки обвинувального акту до суду – на призначення найнижчої міри покарання.

Які заходи для цього будуть вжиті?

В рамках здійснення захисту адвокат по економічних злочинах:

• здійснить правовий аналіз обґрунтованості доводів сторони обвинувачення щодо наявності вини підзахисного;
• оцінить ймовірність притягнення підзахисного до відповідальності;
• в разі затримання його клієнта – перевірить законність такого затримання та при виявленні дій правоохоронців, що є незаконними, подасть відповідні скарги;
• під час обрання запобіжного заходу – наведе факти для обрання більш м’якого запобіжного заходу або взагалі для відмови слідчим суддею в його застосуванні;
• надасть слідству та суду докази, які доводять невинуватість підзахисного або ж дають підстави для пом’якшення покарання;
• надасть правову допомогу при проведенні обшуку, допиту, пред’явлення особи або речей для впізнання, огляду, слідчого експерименту, освідування особи, тимчасового доступу до речей та документів, арешту майна тощо;
• у передбачених законом випадках ознайомиться з матеріалами справи та надасть підозрюваному якісну та в необхідному об’ємі консультацію;
• при наявності підстав та потребі оскаржить у встановленому порядку дії чи бездіяльність правоохоронних органів або прийняті ними рішення;
• для отримання доказів, що спростовують обвинувачення, заявить клопотання про проведення необхідної слідчої дії;
• ініціює звернення до експертів для проведення важливих для підзахисного експертиз;
• оскаржить вирок в апеляційному та касаційному суді;
• оскаржить ухвали суду або слідчого судді, які мають значення для захисту.

Законодавець наділив адвоката й іншими, крім перерахованих, повноваженнями для забезпечення гарантування прав та інтересів його підзахисного, зокрема в судовому розгляді справи.

Чому особливої уваги по злочинам у сфері економіки заслуговують експертні дослідження?

За допомогою експертизи, як форми використання спеціальних знань, можливо встановити:

• документальну необґрунтованість висновків слідства про наявність недостачі або надлишків грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей;
• наявність або відсутність матеріальної шкоди та її розмір;
• помилковість висновків слідчого про заниження розміру податкових зобов’язань;
• коло осіб, до обов’язків яких входить, як безпосередньо ведення так і контроль за правильністю ведення бухгалтерського та податкового обліку;
• необґрунтованість податкових нарахувань в акті документальної перевірки;
• правильність документального оформлення господарських операцій тощо.

Які існують ризики для свідка у кримінальній справі?

Також слід пам’ятати, що свідок теж має процесуальне право на допомогу адвоката.

Останнім правовим положенням не варто нехтувати, оскільки досить поширена практика оголошення підозри особі, яка ще вчора була в статусі свідка.

Чому не варто нехтувати кваліфікованим захистом адвоката?

В складних суспільно-правових відносинах високопрофесійний захист є важливою необхідністю. Адже від вчасної кваліфікованої правової допомоги адвоката набагато вища ймовірність закриття кримінального провадження ще на стадії досудового розслідування, а якщо обвинувальний акт буде таки спрямований до суду то уникнути помилкових суддівських рішень.

Беззаперечно, що це достатні аргументи не нехтувати послугами адвоката.

Обирайте надійний юридичний захист Вашого сьогодення та майбутнього.